Поляки під начальством Любомирського и Чернецького напали на московське військо, поразили ёго и облягли під місточком Чудновом; потім Поляки разом с Татарами 7-го жовтня напали на козацький табор під місточком Слободищем кілька верстов од Чуднова. Юрий Хмельницький так залякався, що тоді ж обіцяв піти в черці. В козацькім таборі повстав нелад. Багато старшин сердилось за обмеженє іх прав після договору заключеного в Переяславлі: не хотіли служити Москві, лютились на Шереметєва и говорили що лучче помиритись с Поляками. В польский табор виправився яко посол од війська Петро Дорошенко, котрий замітно вмів зберегати тоді своє достоіньство перед Поляками. Предкладаючи Любомирському мир, він не позволив польскому панови на себе кричати и сказав: „Ми добровольно предкладаємо вам мир, забудьте стару ненависть, а ні то — у нас є самопали и шаблі.“ Дня 18-го жовтня козаки с Поляками постановили договор на услівях гадяцького трактату, та тілько з виключенєм одноі точки, що до великого княжества руського, найголовнійшоі в сім договорі.
Скінчивши с козаками, Поляки облягли московське військо. Пора була слотлива; боєвих запасів и живності у Москалів не ставало. Переяславський полковник Цицура с своіми козаками зрадив и віддався Полякам. Ся обставина спонукала Шереметєва зложити оружє. Поляки заключили з ним такий договор, який колисьто заключили з Шеиним. Московське військо випускало з услівєм, щоби зложили оружє и знамена польских панів, а потім ручне оружє ім повертали; крім того Шереметєв обовязався вивести московські війська з усіх украінських городів. Та як Москалі зложили оружє, Поляки віддали іх на грабуванє и на різню Татарам; самого Шереметєва видали татарському проводирови султанови Нуредину в полон, а инших московських начальників упровадили в Польщу.
Таким способом цілий козацький край правобіч Дніпра знов підчинився Польщі. Лівобіч полтавський, прилуцький и миргородський полк також не хотів підлягати Москві; та полковники переяславський Сомко и ніжинський Золотаренко (оба були шуринами Богдана Хмельницького) стояли за царя и в короткім часі привели в послух цілу лівобережну Украіну. Юрий Хмельницький кілька разів силкувався дістатись на лівий берег, та ёго відбивав Сомко, що став наказним гетьманом.
С того часу по обох сторонах Дніпра довго точилися чвари. Правобіч нарід ненавидів Поляків и нахилявся в підданьство цареви; старшина и полковники то сюди то туди хилялись; молодий
