перепони в дійствах и привичках московських властий, вони при першій нагоді готові були зрадити Москву. Прості козаки и посполиті напротив, мали надію на московські власті и багато разів заявляли охоту, щоб в Украіні московськими порядками замінити козацько-польскі. Однак при близшій стрічі з московськими воєводами и московськими воёвникани, вони ворушились за-для іх обходженя, поступків и понятий и всі готові були навіть дати наклонитись до відорваня від московськоі власті. Таким способом цілу половину XVII. в. бачимо в Украіні крайну непевність, неустанні зворушеня, чвари, межиусобиці, вмішуванє сусідів: усё то проводило край до спустошеня, упадку; нарід в своіх споминках прозвав сю добу „руіною“.
Богдан Хмельницький назначив наслідником свого сина, зовсім неспосібного молодця. Тілько догоджуючи ёму, та с привички слухати ёго волі, козаки ёму не супротивлялись. Та такий вибір був новостю в козацькім товаристві: в них гетьманами виберали людий, що попередно чим небудь заслужили собі шанобу. Тоді між козацькими старшинами перше місце займав писарь Хмельницького, Виговський; він був свояком Хмельницького, позаяк брат ёго Данило, оженився з дочкою Хмельницького. Козацькі старшини и полковники вговорили неповнолітнёго Юрия зречися гетьманства до часу и вибрали гетьманом Виговського. Та проти Виговського виступив суперник, полтавський полковник, Мартин Пушкар, тому що він сам бажав захопити булаву. З одноі сторони посилав він у Москву доноси на Виговського, а з другоі — зберав против ёму війско с посполитих, обіцюючи ім козацтво. Попередні війни нагромадили багато бідного народу, що жив задля шматка хліба у винницях и броварнях богачів; вони кинулись під стяги Пушкаря в надіі, що стануться козаками. Московське правлінє хилялося то сюди то туди, не знало кому вірити, а між тим своіми поступками розбуджувало між старшиною трівогу за своі права. Дух козацький бажав, щоб козацтво ширшало; воно тоді ширилося на Литві; та московські воєводи, після царського приказу, спиняли то росширюванє, повертали в посполитих таких, що самовольно назвалися козаками, били іх кнутом и батогами. Тоді наступав вибір митрополита и царський посол Бутурлин заявив бажанє, щоби новий киівський митрополит був підчинений московському патриярхови. Не сподобалось Виговському, коли він за те, що в своім письмі до царя назвав козаків „вольними“ підданими, дістав догану и приказ називати козаків „вічними“, а не вольними підданими. Наконець московське правлінє, під позором
