Два важні питаня хвилювали Украіну по смерті Богдана Хмельницького: одно политичне, друге социяльне. Перше викликало московське правлінє, друге помилки самого Хмельницького в перших роках повстаня против Польщи. Нагла перерва війни московського государства с польским, прихильність Москви до згоди с Польщею в тім часі, коли ціла західна Русь вже була підвладна цареви — викликали в умах Украінців сумніви и трівогу про будущу долю, а разом с тим зворушеня и чвари. Народні проводирі не виділи під ногами своіми ніякоі підстави, не знали: якою ити ім дорогою и кидались то в ту, то в другу сторону, поводуючись то часовими обставинами, то самолюбними користями, котрі, задля властивості людськоі природи, все беруть верх, коли перед очами не ма политичного и суспільного идеалу.
З другоі сторони ще Зборівський мир, як ми вже замітили, дав почин внутрішному роздвоєню народу. Під стягами Хмельницького односердно піднявся цілий украінський нарід; усі хотіли бути козаками, т. є. вольними обивателями и оборонцями своєі землі; замість сёго стали виділятися десятки тисяч привилеёваних під виключним именем козаків. Се був властиво поворот до давнёго польского ладу, с тою тілько ріжницею, що перше записували в козаки по кілька тисяч, а тепер десятками тисяч. Ми бачили, що Хмельницький мусив вести нові війни с Польщею тому, бо неспосіб було вдержати нарід од потягу до козацтва. По прилученю Украіни до московського государства означено число козаків тілько на 60.000. Се був привилеёваний войсковий стан, що не платив податків, користувавсь вольними землями и діставав платню. Решта народу, з виімкою духовеньства, складалась з міщан, котрим давали давні магдебурські права, и посполитих — пахарів, що не мали козацьких прав. Одні и другі мали платити податки и відбувати ріжні повинності. В договорі Богдана Хмельницького виразно сказано: „Ми самі будем між собою робити перегляд; хто козак, той буде мати козацьку волю, а хто ратай,
