дакував, розбивав і за се єго покарають — то він каже, що потерпів за „правду“ і за „ідею“.
За таку „правду“ і таку „ідею“ потерпіли галицкі кацапенята, а стало ся се ось як.
Як звісно — кацапи побирають з Росиї рублї на піддержуванє росийского царизму в Австриї. Вони за ті гроші мають видавати ґазети для баламученя нашого народу, — мають закладати ріжні товариства против наших народних, аби розбивати народну єдність і силу.
Росийскі рублї згортали повними жменями старі кацапи. Дещо видавали з того на ґазети і товариства, але значно більша часть ішла в їх власні кишенї. І старі кацапи „доробили ся“ в той спосіб великих маєтків. Такі кацапскі „редактори“, що ходили в підраних штанах і подертих черевиках — так спа́сли ся, що лишили по сто тисяч маєтку. Очевидно не з кацапскої ґазети, за котру нїхто не платив, але із московских рублїв.
Та підросла молода кацапска саранча. Видять молодї кацапенята, що „старики“ ховають рублї у свої бездонні кишенї і лють їх брала за се, що їм нїчого не дають. Рада в раду — молоді кацапенята (вони називають себе: „юноші“) зачали видавати другу кацапску ґазету „Прикарпатскую Русь“ і в тій ґазетї зачали на остатне ганьбити „стариків“. Закидали „старикам“, що вони за мало „русскі“ (себ то „российскі“), що беруть гроші тай не хотять дїлити ся з „молодими“, що захопили в руки кацапскі „общества“ тай не допускають „молодих“ до жолоба, а всьо халасують сами.
Не досить того. „Юноші“ захотїли мати і послів в Радї державній, а відтак і в Соймі. До „юношів“ пристав коломийский адвокат др. Дудикевич, котрого задля єго близьких зносин із росийским правительством називають всюда „росийским амбасадором“. Отже того „амбасадора росийского“ хотїли кацапи доконче
