дались в ночи через границю і їх видали в руки стражників таки ті самі провідники… Між утїкачами була половина жидів — мужчин і женщин, кількох робітників, двох інтелїґентів і кількох салдатів-дезертирів. Деякі утїкали перед війною, а инші ізза переслїдувань уряду. Стражники дуже знущались над ними, побили і пригнали їх під сильною кінною ескортою. Таки в наших очах замикали утїкачів до тюрми… Се дуже вразило нас і через се мій сопутник не мав нїякої охоти як небуть тїкати через границю.
На четвертий день нашого побуту в Радивилові, пан Михайло був вже дуже роздратований і страшно проклинав Росию, та москвофільских провідників в Галичинї.
— Та бігме, як верну, то зараз у Львові піду до тих безсоромних ошуканцїв, що так захвалюють Росію, і наплюю Маркову й Мончаловскому в очи а то й по писку нагаратаю! — грозив лютий Михайло.
Того дня в ранцї ми знов були у пристава, але він був неумолимим. Але я постановив взяти ся також на спосіб. Пополудни пішли ми в останне до пристава. Я предложив єму наші паспорти, на яких було потвердженє місцевої полїциі, що ми тут замешкали і просив єго, аби виписав нас з Радивилова, бо бажаємо виїхати собі до иншої місцевости.
— Не можу, бо ви атештовані — відказав не се пристав.
— За що? — питаю і кажу далї: — коли-б ми були накоїли у Київі якого лиха, вже першого дня були-б зателєґрафували відтам, аби нас задержати.
Пристав не сказав на се нїчого. Тодї пан Михайло приступив до него і став благати, аби випустив хоч єго. Та пристав був неублаганий. Се мене сильно роздратувало і я ще раз, але дуже
