зав нам телєґрафіст, що відповідь ще не прийшла. Був се сьвідомійший молодий Українець. Я познакомив ся з ним і відтак що години навідував ся на почту, але відповідь не надходила. По полудни ми знов були у пристава і просили, щоби пустив нас.
— Не вільно, — казав він. — Як прийде відповідь з Київа, тодї поїдете.
— А як не прийде? — питаю я.
— Га, то се не моя річ, — відповів пристав.
— То утечемо через границю! — сказав рішучо Михайло.
— Добре утїкайте, але як вас зловлять, то тодї просидите найменше з пів року в нашій тюрмі — „потїшив“ Михайла пристав.
Того вечера приходило до нас кількох місцевих жидів, які предкладали нам свої услуги. Іменно обіцювали вони за оплатою по 20 рублїв перевести нас серед ночі потайки через границю. Вони мали бути в порозуміню із граничною сторожею і переводили чимало утїкачів через границю. Самі вони не переводили, але мали нанятих до сего селян чи робітників. Жидки довідавшись, що нас задержали, поспішили до нас із своїми проєктами утечі. Я не мав охоти заходити з сими загадочними і непевними індивідуами, але мій Михайло аж рвав ся віддати ся в їх руки, та я з великим трудом відвів єго від сего дуже непевного наміру.
Другого дня Михайло був вдоволений, що не пробував перекрадатись через границю, бо телєґрафіст оповідав нам, що се дуже небезпечна справа. Жидови утїкач складав за переведенє 20 рублїв. Жид віддавав єго в руки провідника-бурлаки чи селянина, котрий повинен перевести через границю. Але коли прийде під границю, сей провідник каже собі ще окремо заплатити і то добре, а коли нї, то в тій хвили видає утїкача в руки недалекої граничної росийскої сторожі.
Того дня ми знов ходили до пристава і про-
