портієра. Як портієр допустить, то добре, а щоби допустив треба єму дати з пять рублїв. Михайло згодив ся дати хабара, але я повздержав єго і ми вернули назад на гору до почекальнї. Се портієра озлобило і він остро крикнув до нас:
— Раз вам сказано, що єго превосходительство не приймають! Забирайте ся отже, бо скажу жандармови викинути вас до чорта!
Се дуже болючо вразило Михайла і напудило. Він затремтїв, поблїд, видимо налякав ся і поступив кілька кроків в зад до дверий. На таке „привитанє“ портієра я вийшов з рівноваги і поставив ся до него також остро, грубо „по московски“. Михайло підскочив до мене і сїпнув за руку шепчучи:
— Ходїм, дайте спокій, бо ще біди якої напитаєте!…
Михайло був дуже переляканий, але я не зважав на се і перемовляв ся з портієром. Портієр зараз присїв, а тодї я закричав з цїлої сили:
— Хабарнику! За оплатою пускаєш до ґубернатора!?…
На мій сильний крик вискочив з канцеляриї секретар ґубернатора, а мій Михайло — в ноги з канцеляриї. Секретар звернув ся до мене, я сказав, що портієр не хоче пустити до ґубернатора. Секретар взяв від мене паспорти, списав протокол, дав картку до городскої полїциї і справа була полагоджена. До полудня ми справились вже і в полїциї, тай відітхнули трохи лекше.
По обідї пішли ми в сам перед оглядати церкви і собори, як: Софійский, Володимирский, Михайловский, Воєнний і инші. Оглядати їх для мене була не першина, але мій Михайло дуже одушевляв ся київскими сьвятинями, які сяють в серединї від богатства золота і срібла, та дорогими мальовилами. „Наслаждав ся“ також чудовими хорами соборними.
Слїдуючого дня було урочисте сьвято Ма-
