Ви, добрі люди певно знаєте, кого то в нас називають кацапами. Є то люди, що хотяй вони такі самі як і ми Русини, хотяй вони одного роду з нами, одної мови, одних звичаїв-обичаїв, а кажуть, що вони не Русини, а якісь там „русскіє“, значить Росияни. Се справдї сьмішно й дивно видає ся тому, хто над сим глубше задумає ся. А чужому чоловікови і вірити не хотїлось би, що в нас таке дїяти ся може.
Сим й я тепер дивую ся. Та инакше думав я давнїйше, коли й
я казав, що московский нарід а наш нарід то один нарід. І я так відгризав ся, як і тепер такі кацапи відгризають ся, коли їм натякнути, що заблукались в чужу кошару… — То моє „собственноє убіжденіє“ а по нашому: власне переконанє так каже кацап. Ну, і я так казав, хоть в дїйсности не було то моє власне переконанє. Таке переконанє то не власне, а тілько впоєне нашими ворогами на те, щоби викликати незгоду межи нами і таким способом ослабити нас.
А се я тому кажу, бо я сам в тім бродив і знаю, що нераз чоловік і не стямить ся, як опинить ся в кацапскім таборі. А ще й се скажу, що наших домородних кацапів треба дїлити на два гурти, а то на меньший гурток — видячих московских аґентів і на більший — зба-
