Із прилученєм Буковини і Галичини до Австрийскої монархії дістали ся Русини під Австрию. Як завсїгди, так і тодї всї вони уважали себе самостійним народом, окремим від народу польского і росийского. Та в той час не було нагоди сего виявляти, бо наш нарід — подібно як і всї другі народи — стогнав під панщизняним ярмом.
Колиж в роцї 1848. знесено панщину і всї народи почали домагати ся для себе права жити своїм житєм, тодї і руська інтелїґенция закладає полїтичне товариство „Головну Руську Раду“. Отже та „Головна Руська Рада“ в своїй програмі виразьно каже, що
„Наш руський нарід у Галичинї, на Буковинї й Угорщинї разом з нашими братами на Українї в росийскій державі є самостійним народом, окремим від народу польского і росийского“.
Але найшли ся слабодухи, котрі видячи який наш нарід темний і бідний і як замагають нас просьвічені, богаті і могучі сусїди Поляки — почали зневірювати ся у власні сили, їх огорнув страх, що Поляки готові наш нарід зовсїм спольщити.
І вони стали оглядати ся за ратунком тай спинили очи на Росиї. Вони думали собі, що як скажуть, що ми а Росияни то оден і той сам нарід, — то тодї Росия заопікує ся нами і не дасть Полякам зробити нам кривду.
