сипаня кріпостий і валів, а більше як 30 тисяч козаків до копаня каналів і сипаня гребель. Усї вони гинули від голоду, від браку води та від усїляких пошестий.
По Мазепі гетьманував Скоропадский, а по єго смерти козацка старшина вибрала гетьманом Павла Полуботка.
Полуботок почав упоминати ся у царя за україньскими правами. Тодї цар візвав Полуботка та всїх визначних старшин до нової своєї столицї Петербурга і замкнув їх у тюрму, або позасилав у далекі землї, а їх маєтки пороздавав своїм ґенералам та мінїстрам.
Так цар Петро I. угнїтав і нищив Україну. Та чого не встиг був зробити цар Петро I. — се докінчила єго наслїдниця Катерина II.
Козаків умисне розіслано по далеких сторонах, аби вони не були в купі і аби не мали сили. В „Сїчи“ лишило ся тілько троха Запорожцїв. В р. 1775. вислала цариця Катерина II. богато свого войска на Запороже і казала зруйнувати „Сїч“. Запорожцїв розігнано а запорожских старшин, між ними і горячого патріота останного кошового атамана Петра Кальнишевского арештовано і посаджено в тюрму. Запорожскі землї враз з вільними україньскими селянами, роздавала цариця своїм любовникам, яких мала богато: князям, ґрафам, мінїстрам та ґенералам — Москалям або й не-Москалям — заволокам із цїлого сьвіта.
Не стало козацтва, — не було й кому боронити простого народу. Тому тепер легко цариця Катерина II. завела в р. 1783. кріпацтво по всїй Українї. Се була ще страшнїйша неволя як польска панщина.
Наш нарід на Українї ще й до сегодня проклинає Катеринину память співаючи у піснї:
