жави велику силу войска і рушив на Україну. Під місточком Полтавою прийшло до рішучого бою. Цар мав десять разів більше войска і по цїлоденній завзятій боротьбі побив Карла XII. і Мазепу з Гордїєнком.
рішив долю України. Тепер показало ся, що цар тільки для своїх цїлий троюдив нарід против Мазепи і давав всїлякі обіцянки. По полтавскій битві він не тільки не хотїв виконати своїх обіцянок, але задумав цїлком скасувати україньску волю.
Зараз по полтавскій побідї назвав себе „царем усеї Росиї“. Москву назвав він „Великоросією“ а Україну „Малоросією“ або „Малорусею“, — а наш нарід „малоруским“ буцїм то наш нарід щось меньшого і гіршого від Московщини.
Простому народови, якому перед полтавским боєм обіцяв скасованє податків, аби тілько нарід не лучив ся з Мазепою — цар слова не додержав. Замість скасованя податків наложив ще нові драчі та послав салдатів на Вкраїну на постій, які грабили і нищили людий. — Але тепер народови отворили ся очи; він пізнав, що єго цар з попами обдурив і дуже жалував, що послухав троюдженя та не лучив ся з Мазепою, — але вже було за пізно…
Щоби вигубити козацтво, цар став висилати козаків на далеку північ над балтийске море копати канали та осушувати багна, або на схід у пусті маловодні степи будувати кріпости (фортецї). — Так вислано на північ до осушуваня багон зразу 12 тисяч а потім знов 5 тисяч козаків, де богато погинуло з голоду, холоду, вогкости та тяжкої роботи. Знов же у маловодні степи за Доном і над рікою Волгою вислано зразу 10 тисяч козаків, по тім 20 тисяч козаків і 10 тисяч селян, потім 10 тисяч козаків і 10 тисяч селян до
