Україна — як відомо — сама вибила ся на волю і сама добровільно получила ся з Москвою. Але після Віленьскої угоди виходило, що то нїби Польща відступила Москві ту Україну, якої сама тепер не мала… Натомість Москалї признали Польщі Білорусь і Галичину. Хитрі наші сусїди зробили се так тому, аби Хмельницкий не злучив всеї України від Кавказу аж по Сян і не утворив велику україньску републику…
От тут знов показало ся, що Русини-Українцї а Москалї — се не один нарід. Як би Москалї уважали були Русинів за одно з ними, то були би помогли Руси-Українї вибити ся на волю і не були би Білої Руси і Галичини лишали Ляхам.
Хмельницкий добре видїв до чого воно йде і став шукати нової помочи.
До того і україньско-руське духовеньство нарікало на Москву. Настановлений московским царем московский патріярх хотїв підгорнути київского митрополита під свою руку. Але наш митрополит і всї україньско-руські епископи того не хотїли, та волїли зіставити під вселеньским царгородским патріярхом. Московскі патрїярхи були люди темні, забобонні і жорстокі, — а київскі митрополити були люди високо учені і осьвічені. Оден з них митрополит Петро Могила заснував в Київі славну академію наук, яку по єго імени назвали „могиляньскою академією.“ Тож не диво, що вони не бажали йти під руку московских неуків і туманів.
От і не минули два роки від Переяславскої угоди, а Українцї-Русини стали думати, як би їм відлучити ся від Москви.
До Поляків, не хотїли приставати, на султана турецкого не мали надїї, тож лишились ще союзники Шведи. З ними думав Хмельницкий злучити ся і спільно виступити до боротьби против ворогів України — Поляків і Москалїв. — Та вже не виконав сего старий гетьман. Хмельницкому
