Але Полякам (Ляхам) жаль було, що втратили стілько землї. От вони стали намовляти Татар до війни з Хмельницким. Пішла нова війна. Ляхи з одного боку напирають а Татари з другого. Скрутно прийшло ся Хмельницкому.
До того ще й Москва не добрим оком дивила ся на україньску волю. Московскі пани-бояри бояли ся, що як на Українї стане сильна козацка република, то тодї і московскі мужики захочуть подібної волї.
Отже Москва тайком спомагала Ляхів і тому заказала вивозити зі свого краю на Вкраїну порох, кулї, шаблї, зелїзо, мясо, збіже і все, що придатне на війну. Москва робила се для Польщі, бо польский король просив сего у неї, — але рівночасно московский цар піддобрював ся козакам і удавав дуже прихильного Українї.
Москва зміркувала, що біда примусить козаків шукати в неї помочи, та задумала скористати із трудного положеня Руси-України.
Цар обіцяв боронити Україну від ворогів та шанувати україньску волю. Тодї
Козаки знали, що Москалї хоть иншої мови і народности, але православної віри і тому надїяли ся, що з ними може вдасть ся спілка. Угода наступила в містї Переяславі і тому звала ся „Переяславска угода“. Москалї обіцяли помагати Українї против ворога і шанувати україньскі права і вольности. Цар мав тілько затверджати гетьмана вибраного козаками, а решта весь лад самі собі козаки мали робити.
Не з доброї волї, тілько з біди і конечности пішли козаки на злуку з Москвою, а Москалї й не думали додержати угоди. А далї Москалї знюхали ся з Поляками і зробили з ними угоду у Вільнї тай там подїлили між себе Україну як своє власне добро.