XIV
Так нарід руский прославляў-ся, га раздуваў, бѣдиў-ся, бороў-ся, розбиваў тугу и надѣяў-ся, — таким конче и гадкам єго и пѣсням бути. — —
В думах розцвиває лицарскими дѣлами буйність, звязана з перепоўненим внутреним призраком; они сут найчеснѣйшйм образом борючих-ся и загибаючих стратенцѣв. Із Запорожя лицарских дѣл гомін зашибаў-ся високими курганами по всей Руси, а з Бескидів и всяких сторон розбѣгали-ся мстиві молодцѣ за печальную неволю міран. Чистий воздух и красни окресности творили мір гарний и шпаркий, ум одѣвали буйними гадками, насадили в серця сильніѣ чувства и розцвиліѣ призраки, а Русин всьо що видѣў, що терпѣў и що дѣяў виливаў словами, а виливаў з поўноѣ души; — а в яким уклаў-ся состояню в закорѣнках свого викопованя-ся з під намету горести и насилія так строѣў и свій голос и своѣ спѣванки и роздѣлиў ѣх як зажегнене свѣтло, в різнобарвих цвѣтах горющеє; и се здвигло єго ще вишче. — Мужацькіѣ думи суть по найбільшій части биличними, и воўнюют буйною тай дикою силою. Муж закликаний падею, славою, або справою народа, лишає родину що га любила, виплекала, вилелѣяла солодкими словами, ѣде на крьвавий пир, сестри му коня виводят,
