Цю сторінку схвалено
84
По верх поломѣнь палала
Сина клекотючи. —
Закрутиў-ся буйний вѣтер
На роздорожищи,
Клубит пѣску туманами
И кипит и свище,
И луч синий ясно сверкне,
Счезне, знов затлѣє,
Серед вихра забѣлѣє,
Ниє, маячѣє…
Глухий гоміи до окола
Хащѣ ся згинают,
И трѣскучий гром удариў
Граньцѣ-сь розсипают. —
***
Жулинови проканули
Слозоньки дрібненьки,
Стигло серце спечалене,
В роспуцѣ лютенькій —
Бє-ся в груди бѣлоў рукоў
И клине собою,
И серденько промерзало,
Заплило крьвою.
„Ах Калино красавице,
Щире-сь мя любила!…
Гореж менѣ, вже-сь не моя
На що-сь мя лишила!
