Останнїй карбованець срібний
В пусті калитцї держав.
Аж тут навинулась дївчина
І я свою тугу забув;
Дївчино, моя ти дївчино,
Богдай тебе Бог не забув!
І сїв я на лаві дубовій
І сїла дївчина моя,
Дївчина мене обійняла,
Обняв же дївчину і я.
Їден поцїлунок гарячий, —
І я як від чарів ожив;
Дївчино, моя ти дївчино,
Богдай тебе Бог оживив.
Дївчина мене пригорнула,
Дївчину і я пригорнув,
Дївчина на лаві заснула
І я коло неї заснув.
І снилось так мило та любо,
І я через сон говорив:
Дївчино, моя ти дївчино,
Богдай тебе Господь любив!
Раненько дївчини не стало,
І знов я на лаві лежав,
І міцю слабими руками
Пустую калитку держав.
Узяла, псявіра, узяла
І я собі тихо сказав:
Дївчино, моя ти дївчино,
Богдай тебе дїдько узяв!
