Инакшс тут було перед 150 роками. Скрізь далеко і широко лунав тут голосний гамір, глушив часом навіть брснькіт оружя, а инодї розляган ся і гук стрільний в дїйсних битвах. Були се опришки, тотї бездомні очайдухи, що для них не було вже третього виходу, хиба шибениця, або жити до смерти житєм диким і розбійницьким, як каже ся в пісьнї, „на камени спати, з торби хлїбом жити і зо скали воду пити“. Ще-ж, коли удав ся який розбій і впала в руки богата добич, то накладали ся ватри, било ся вівцї або ялівки, одно мясо пекло ся на ріжні, а друге варило ся в кітлах, була і горівка в боклагах і солонина в тайстрах і тютюн папушами: товариство мало ситий празник. Весело сходили тодї хвилї; ледїнї оповідали собі свої пригоди, укладали дальші пляни, бренїли фуярки і лунали далеко веселі сьпіванки — часом заводилась і бійка, але деколи… зближала ся чорна зрада… Опришки не мали нїколи спокою, нїколи не були беспечні. Коли їх витровлювали смоляки[1], треба було раз у-раз місце побуту зміняти і небеспечно було навіть сходити до сїл. Тодї витав до товариства другий страшний гість: голод. Доводило ся в такій пригодї, як стоїть в однїй болгарській піснї про тамошніх опришків, званих там гайдутинами „йісти чорну землю і з листя воду пити“. Отже товариші добирали собі звичайно на спочивок таке місце, звідки розлягав ся на всї боки далекий вид, аби їх смоляки нечаянно з котрого боку не напали; до сну росходили ся по 3 або 4, по хащах і печерах, аби навіть одні про других і не знали, а Довбуш добирав собі звичайно до спочивку зовсїм окреме місце, про котре не казав нї одному товаришеви. Та все-ж таки лучало ся опришкам, що їх смоляки несподївано заскочили і тодї заводили ся горячі стички, і коли не було способу ратувати ся втечею і перевага була на боцї смоляків, тодї дбав кождий про себе, а бодай продавав своє житє як найдорожше, бо, мовляв, „чи вмреш, чи повиснеш, раз мати родила[2]. Кождий опришок був узброєний від ніг до голови і носив на собі цїлий арсенал. Олекса Жо-
Сторінка:Розвідки про народнї рухи на Українї-Руси в XVIII віцї.djvu/172
Ця сторінка вичитана
— 156 —
