старого ладу повинна й мусить упасти. Поступова частина громадянства не могла скласти руки аж доти, доки справдиься Ганнибалова присяги, що нею заприсяглись були проти кріпацтва ще кращі в Росії люди 40-х років. І от поки в бюрократичних комитетах змагалися за реформу, вагались, інтригували, вигадували, щоб і кози були цілі та й вовкам без поживи не лишитись, — тут, серед громадянства, народилися цілі лави ідейних борців за повий лад. Одним із кращих здобутків того руху в українському письменстві й були „Народні оповідання“ Марка Вовчка.
Українське громадянство і письменство того часу що до кардинального пункта життя мали вже, правда, де-який досвід і свої славні традіції. Ще на початку 40-х років залунав був голосний Шевченків протест проти кріпацтва і гнівне слово його про „людей неситих“ пробивало мури і ростоплювало кригу в серцях на Україні. Так само якийсь десяток років перед нарожденням визвольного руху викрито було в Київі адміністрацією славне Кирило-Мефодієвське брацтво, що найбільше уваги в проектах і планах своєї праці клало іменно на боротьбу з тією огидною формою життя, коли за підвалину йому була неволя і кріпацтво. І хоч брацтво загинуло перше, ніж виявило себе реальною працею, хоч голос Шевченків замовк серед пісків безводної пустині, та „не пропала їх слава“, як співають у пісні: традиція боротьби з кріпацтвом не завмерла і зараз виявилась, скоро обставини дали тому змогу; голос українського громадянства залунав в унісон з голосом усієї поступової Росії. Твори Марка Вовчка з цього періоду й були тим голосом українського громадянства в найпекучішій справі часу. І надто характерно, що вони вийшли з надра Кирило-Мефодієвського брацтва, бо хоч би як дивились ми на авторство в них Опанаса Марковича, але безперечно одно принаймні, що цей колишній бритчик виховав великоросіянку Марію Велинську на ідеях брацтва і спричинився до того, що свій протест проти кріпацтва вона понесла між люде під стягом українства. Ідейна атмосфера
