Сторінка:Рада. 1907. №№206-208,210,211. Сергій Єфремов. Марко Вовчок.pdf/44

ком безглуздих докорів за праці російською мовою, та, скільки знаю, їх ніхто й не ставив ніколи, і певне д. Чаговець просто чогось недочув. Те, що українські письменники пишуть також і російською мовою, само по собі, певна річ, не дає приводу для докорів, бо такою працею письменник може служити тій самій ідеї українського визволення, як і на рідному грунті. Недавно, напр., вийшла російською мовою книжка проф. Грушевського „Освобождение Россіи и украинскій вопросъ“, або ще раніше його ж таки „Очеркъ исторіи украинскаго народа“, але не тільки докорів за це авторові ніхто з українців не посилав, а навпаки, усяке раділо, що появились книжки, яким давно слід було появитись. Це так ясно, що й доводити не треба, і коли я кажу, що праця російською мовою спричинилась до занепаду Марка Вовчка, то маю тільки те на увазі, що ця праця давала Марії Олександровні готові шаблони і трафаретки і через те робила до де-якої міри непотрібною ту працю над розвитком свого таланту, що конче мусіла бути, як би автор лишився був на українському грунті. У відносинах українського громадянства до небіжки, виключаючи першу пору, справді було щось неприхильне, справді замісць кадильниць повстало бажання „розвінчати“ її, що найвиразніше може виявилося в листі п. Олени Пчілки до Огоновського, який лист покійний історик українського письменства мав безтактність опубліковати з усіма тими виразами, яких безперечно не слід було публіковати. Але не через український шовинизм ця неприхильність повстала, не через те, що дороге українцям ім'я Марка Вовчка появлялось під російськими писаннями, а через щось инше, що після всього сказаного тут, сподіваюсь, читачеві не важко втямити. Обороняючи Марію Олександровну од небувалих докорів, д. Чаговець пише, що „служеніе правдѣ выше служенія языку“ і що може сама „идея пропаганды освобожденія народа требовала, чтобы сфера ея распространенія не ограничивалась только языкомъ небольшой группы, сравнительно съ огромной массой говорящихъ и читающихъ на русскомъ язикѣ даже и по Украинѣ“. Захопившись непотрібною думкою обороняти Марка Вовчка од „шовинистическихъ упрековъ“, автор і не постеріг, як у його поруч маленької правди, лягла на папері величезна неправда, яку одразу видко з підкреслених слів. „Служеніе правдѣ выше служенія языку“ —