А тим більше, як перебуваєш здалека від того процесу життя, як це було з Марією Олександровною, що самий гарячий час після реформи жила за кордоном. Оцим, здається мені, й можна в де-якій мірі пояснити оту безрезультатну шуканину Марком Вовчком нових людей, протестантів, яких проте він ніяк не може намацати твердо; отой поворот до етнографичних та історичних сюжетів, що надто виявився як-раз в останніх його українських творах („Невільничка“, „Кармелюк“, „Дев'ять братів“…). Друкуючи „Чортову пригоду“, редакція „Кіевской Старины“ з слів автора зробила примітку, що ідея оброблювання народних казок належить Шевченкові, який ніби-то прохав автора написати йому „копу-дві, або п'ять, а то й сім кіп казок“[1]). Це, певна річ, можливо, і нічого в цій ідеї лихого нема: чому й казки не обробити, як вона того варта? Письменник може і старі сюжети обробляти, але коли він у житті не напомацки йде, його все-таки більше тягтиме в сферу дійсного життя, де кипить справжня боротьба, а не фантастичні пригоди з чортами. Шевченкові он — дарма, що це його ідея — ані гадки самому взятись за оброблювання казок, а тим часом зверніть лишень увагу, з якою слухняністю, обіруч, хапається Марія Олександровна за той заповіт, що — не знаємо, серйозно, чи жартома — їй дав Шевченко. І це легко зрозуміти: тут для неї немов якорь порятунку був, бо по-за кріпацтвом та етнографичними сюжетами звязки у неї з українським життям були неміцні й де давали зручних тем. Може бути, коли б обставини прияли, Марія Олександровна й вишла була б із того прикрого становища, в яке її поставив переступний час громадської переформовки; може б вона або розглянулася серед нових гуртових течій або навчилася б краще схоплювати індивидуальні образи, але… на цій дорозі переняли її ті обставини, про які була у нас попереду мова, і не дали їй увійти в курс життя й захопити з його глибу нові теми, нові образи… До цього спричинилась, може, і праця російською мовою…
Автор одного з некрологів Марії Вовчка (властиво Марії Олександровни), д. Чаговець, докірливо згадує щось про „шовинистическіе упреки, которые посыпались писательницѣ за служеніе „московщинѣ“ („Кіевск. Мысль“, № 192). Я зовсім не думаю ставити таких ціл-
- ↑ „Кіевская Старина“, 1902 року, кн. X, стор. 141.
