талановита інститутка з ідейними поривами і з нахилом до літературної праці — такі дієві особи в нашій історії, яка починається з такого гарного дуета. У кого з них зродилась думка про літературну працю — ми не знаємо, та це й не має ваги, але ми можемо собі уявити, як ту думку доведено до діла. Опанас дає своє глибоке знання народнього життя, свою блискучу мову, Марія — чистий, ясний дух молодої люблячої істоти, свій літературний хист. Праця зародилась і провадилась серед повної гармонії й доброї злагоди між обома співучасниками, до того ж і діло таке велике, чисте, святе — боротьба проти поневолення народних мас, проти „жестоких людей неситих“, що своєю неситістю запоганили були і занечистили широкий вільний світ. Така, мені здається, була генеза „Народних оповіданнів“, отих самих, що дістались до рук Кулішеві і його заходами побачили світ. Ми знаємо, яку їм зустріч зроблено в письменстві й серед громадянства: великий успіх, голосна популярність, п'янюча слава їх привітали. З цього часу на перший план в історії виступає вже Марія Олександровна. Молода жінка, якій самоотвержений чоловік оддав і свою частку слави, — в Петербурзі; перед нею, як пише Куліш, „закурили фиміямом із десятьох кадильниць“, вона „божество“[1] „украшеніе и средоточіе“, як говорить Тургенєв[2], петербурзької української громади. Це з одного боку; а з другого — невідомо коли, як і через віщо порвалась між подружжям та духова гармонія, що його звязувала; вже „бідаха Опанас не смів сидіти в жінчиному кабинеті“, як до жінки приходив хто з літературним визитом[1]; далі Марія Олександровна за кордоном, а „бідаха Опанас“ поневіряється по глухих закутках Чернигівщини, тяжко заробляючи на себе й на дружину, тільки й думаючи, що про неї й дожидаючи її так, як уміли дожидати тільки героїні Вовчкових оповіданнів.[3] Гармонія пропала, а з нею пропала й та щира безпосередність, що такою запашною атмосферою обвіває перші оповідання Марка Вовчка, зникає з них краса… Оповідання такі, як перші, могли писати Опанас і Марія тільки вдвох і тільки тоді, коли їх звязувала повна гармонія. Оповідання, написані то-
Сторінка:Рада. 1907. №№206-208,210,211. Сергій Єфремов. Марко Вовчок.pdf/40
Цю сторінку схвалено
