Сторінка:Рада. 1907. №№206-208,210,211. Сергій Єфремов. Марко Вовчок.pdf/30

трів сучасного лиха — він ні до чого, як ні до чого усі ті сучасні експропріятори, коли навіть і буває у них ідеалістичний підклад. А втім мало сказати — ні до чого, бо не треба забувати, що Кармелюків спосіб рівняти убогих і багатих — це похила дошка, на яку, раз ступивши, не важко вже докотитись до такого брудного низу, звідки й видряпатись на чисте повітря не можна. Це ми й бачимо у Марка Вовчка на прикладі дев'ятьох братів, що вже не „рівняють“, а просто беруть, як і в житті по тих „експроприяторах“, яких од звичайних розбишак не одрізнити, які, вирізавши людей за вечерею, спокійнісенько собі докінчують її за своїх жертв, перед трупами побитих… Оповідання Марка Вовчка, в яких він малює долю наймитів, надто цікаві для характеристики самого автора, бо показують, що він, добре бачивши факти грубого надсильства та експлуатації, не зумів охопити їх широким поривом творчого синтеза, не зумів навіть стати понад ними. Через те і своїм протестантам проти сучасного ладу він не знайшов зброї, кращої від заржавленого меча тієї самої грубої сили й нерівности, що й ті факти сплодила. Цікаво порівняти що до самого автора його оповідання з кріпацького побуту з тими, що ми зараз розглядаємо. З кріпацтвом справа йому була ясна, він не тільки бачив факти, але знав, що й робити з ними, як реагувати на саме з'явище, до чого і як вести розвязання кріпацького питання. Через те в цих оповіданнях нема нічого недоговореного, ніякої непевности. Инакше з робітничим питанням, якого у всій широті він очевидно не міг охопити, яке