Сторінка:Рада. 1907. №№206-208,210,211. Сергій Єфремов. Марко Вовчок.pdf/29

плутаний вузол економічних відносин, але для цілого класу найманих робітників, для економичної, мовляв, категорії, такий македонський учинок жадної ваги не має, бо цілий клас не може пійти слідом тих поодиноких особ. Не вихід це навіть тоді, коли розбою надано такий ідеалістичний відклад, який бачимо у Кармелюка (оповідання „Кармелюк“). З постати цього напів-легендарного героя скористувався Марко Вовчок, щоб ізмалювати образ борця за інтереси наймитів — бідних, покривжених за сучасного громадсько-економичного ладу людей. „Скрізь, — каже Кармелюк у Марка Вовчка, — скрізь, де я не піду, де не поїду, скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих. От що мою душу розриває, от що моє серце розшарпує“. „Я не зношу людського лиха і вбожества, — сповідається він коханій жінці. — Я мушу тому запобігти! Я хочу поправити теє життя“. І він починає запобігати й поправляти тим примитивним, чисто механичним способом, до якого не раз в історії людскости бралися неглибокі реформатори, нападаючи на прояви якого-небудь лиха, замість того, щоб підрізати корінь йому. „Рівняючи“ убогих і багатих, Кармелюк не тямить, що ковшем моря не вичерпати, що боротись таким способом з експлуатацією усе одно, що з гидрою битись, у якої раз-у-раз виростають нові голови замість одтятих, і що взагалі не з наслідками треба боротися, а з причинами лиха. Не тямить цього, очевидно, й сам автор, і от через віщо, як особа, його Кармелюк — пишна, роскішна фігура, що приваблює своєю щиростю й завзяттям, але як тип, як зразок протесту, як проводирь з не-