строю — панська увага: „що це тобі? чого це так розчервонілась, наче хто вибив? Чи, може, що вкрала?“ Думаю, що по цій мові „усе гарне та красне“ в душі кріпачки мов дим розлетиться, а натомість жаль пекучий та глуха злість обійме і холодною гадюкою стисне за серце. Або от іще картинка — як стара пані до смерти готується.
|
Не хотілось дуже ій умірати! Усе молитви, святе письмо читала, по церквах молебні правила: свічка перед богами невгасимі палали. Якось дівчинка не допильнувала, то погасла свічечка, — веліла дівчинку ту висікти: — „Ти, грішнице, і моєму спасенню шкодиш!..“ |
Кажуть, що високоморальні й сором'язливі дуже матрони римські з великого роду не соромились розбіратися й сідати в купіль на очах у рабів. І це було зовсім натурально, коли зважити на тодішній погляд на раба: раб — то річ, в кращім разі — худоба нечуственна, а чого ж худоби соромитись? Так само дивились на кріпаків і наші пани, а через те про физичне оголення не кажу — оголяли свою душу від усяких моральних повинностей що до кріпаків і так au naturel похожали на очах своїх людей. Цікавий зразок такої голої душі показано в „Інститутці“, коли пани при дівчатах-кріпачках про них таки й розмову розмовляють: „говорять собі, неначе про коней або що“, — каже оповідачка, що сама стоїть на тій кінській тропі. І ні гадки їм, що „коні“ все ж таки мають од природи дар розуміти людську мову й цікавитися своєю долею, як римський раб може почувати так само, як і високородний Кай Юлій Цезарь, бо таку ж людську натуру має. Але досить того, що матрона його за річ уважає — значить, можна при йому до гола розібратись; досить і паніям дивитись на дівчат, як на коней, щоб за коней їх трактувати. Оце пригнічування, збезживлювання людської особи, коли її зведено навіть не до „пальця з ноги“, як говорить один з Шекспирових персонажів, а до неживої нечуственної річі — це, може, було найгірше за кріпацтва, як і взагалі за всякого поневолення.
Це був той грунт, на якому й виростали усі оті пишні квітки нечуваної лютости, якими так рясно процвіло було кріпацтво; ні зла, ні добра воля окремих людей тут ніякої ваги не мала. І характерно, що залізання в підвладну душу з чобітьми та моральне оголювання часто не виходять з будь-якої потреби, здебільшого це просто результат механічних поглядів, того традиційного нехту-
