Начатки́ діла наро́днього прьамо́ванньа на Укра́јіні обознача́јутцьа хара́ктером: артисти́чнім і соција́льнім — за́рівно дивні́, зарівно нејмові́рні ік дове́денньу јіх до кінцьа́ пу́тнього! Хвали́лось — бідо́ту — по при бога́ті дві літерату́ри — нему́дре мужи́цьке сло́во; жада́лось — сміх сказа́ти — прав дльа ро́бів па́нських, дльа неві́льничого кріпа́цтва!… Поверну́ть земльу́ ік восто́кови з за́ходу, зорьу схова́ть у кеше́ньу і тако́го ді́ла доби́тцьа — одна́ково зна́чило, одно́го ј заслуго́вувало — сміху́, сміху́ ј го́ді!…
І засміја́лосьа па́нство в золоти́х буди́нках, пи́шне, та нерозу́мне; засміјалось іс Котльаре́вським ра́зом. До сльоз сміја́лось, прочи́тујучи јого́ травестију Вірги́ліјевојі „Енеіди;“ а јакже ізму́чилось на́смішками — у пова́жну пријшло́ заду́му, разом з дотепним својі́м по́етом. „Мужи́цьким сло́вом зло́жена ціла́ кни́жка; надрукова́на, обньала́ собо́ју не одну́ со́тньу ві́ршів… мужи́цького сло́ва доста́ло дльа јіјі́ зложенньа… По ја́ковому пра́ву?…
Ажь о́сь обізва́всја Гульа́к-Артемо́вськиј. Мов та́ја ли́скавка, озари́ла всіх в Украјі́ні невели́чка та важна́, ду́же важна ба́јочка јого́: „Па́н та собака.“ Проте́стом неаби́јаким јави́лась вона́ про́ті льеgалізо́ваніј непра́вді, програ́моју ста́ла побо́рникам за права́ льу́ду, звела́ јіх на пе́вну доро́гу. „Годі наро́дньојі кри́вди! — загуло по Вкрајі́ні — „Соба́чојі“ до́лі льу́ду у нечести́вого па́нства наста́ла пора́ скінчи́тцьа! Пра́вда нај ста́не сві́том — непра́вда шчеза́је!“ Ли́хо ко́јілось дльа одни́х на Вкрајі́ні, со́нце пра́вди почина́ло схо́дити дру́гим. Артемо́вськиј попра́вив, шчо напсува́в Котльаревськиј, і оба́ вони́,
