нається процес злучення останньої з Русью литовською. Прилученнє Укрїни до Москви — се лише частина в сьому великому процесі. Спільність національна і церковна була фактором, що пов'язував в одно ціле Північно-східну Русь з Литовською. Разглядуючи під таким кутом погляду взаємновідношення Русі Литовської з Московською, С. М. Соловйов ще в своїх „Очерках Исторіи Малороссіи“ розглядав приєднаннє України до Москви, як акт, що був направденим до збереження в недоторканости руської народности та православної віри. Зрозуміло, для Соловйова правнича природа взаємповідношення Москви і України не була річчю його вченого зрозуміння і розглядалась ним тільки лише, як приняттє України у підданство, розуміючи останнє в прямому значинні сього слова. Того ж питання торкався С. М. Соловйов і в своїй „Исторія Россіи съ древнѣйшихъ временъ“. Том, присвячений україньським справам, з'явився багато пізній його „Очерковъ истории Малороссии“, але істотність його поглядів залишилась нерухомою. Повстаннє Хмельницького Соловйов по попередньому розглядує, як рух під релігійним прапором[1]). Приєднанне відбулось без жодних передчасних умовин. Але далі московський уряд задоволнив „челобитье“ українців, що було до Москви прислатим з осібними посланцями в березілі 1654 року. Соловйов змалював досить подрібно картину всіх переговорів Хмельницького з Москвою, але, обмежуючись тільки завданнєм описання, Соловйов не торкнувся питання приєднання з такою глибиною, якої воно цілком заслуговує. Вказуючи,
- ↑ Соловьевъ. Исторія, Изд. общ. пол. Х. стр. 1559.
