цеві особливости і ріжниці, все централізуючого і скріплюючого своїм авторитетом, при чому захистителем державного початка являється переважно московський народ, дужий своєю прихильністю до своїх ватажків-царів і до православно віри.
Історико-правнича школа лічить в своїх рядах чимало блискучих іменнів, маючих великі заслугі перед московською історико-правничою наукою і утворивших цілий напрямок історичної думки, вплив котрої не згубив своєї сили і до останнього часу. Посеред представників історико-правничої школи перше місце належить С. М. Соловйову.
Його заслуги перед московською історичною наукою дуже великі. Його погляди до сього часу одбиваються в московській політичній та історичній думці. Як прихильник царства і державности, С. М. Соловйов давав у своїй історії малюнок зросту російської держави і державности. Гадаючи, що вся серйозність історії московського народу лежить в повільному пануванні державних початків, С. М. Соловйов в козацтві бачив лише одбиток антидержавних початків. С. М. Соловйову так і не довелось дізнатись про справжнє значіннє козацтва. Одкидаюче я відношеннє до сього явища цілком ясно одбивається в його пряцах. Через те і вкраїнське козацтво, а точки погляду С. М. Соловйова, явище безумовно не приємне. Для Соловйова Київська Русь, Північно-Східна і Московська Русь — се все стадії одного і того я процесу. З розбиттєм Північно-східної Русі на „удѣлы“ і роз'єднаннєм її від Київської Русі, остання повільно увіходить у склад нової формації — литовсько-руської держави. Але коли закінчилось теріторіяльне об'єднаннє Північно-східної Русі, почи-
