відносно подій 1654 року, д. Карпов, одхиляючи точність наведених Костомаровим відомостів, буцім то бояре дали за царя присягу держати війско запоріжське по його правах і вільностях, показав, що на Переясловській Раді не могло бути й мови про яку б там не було згоду з Москвою. Україна, що попала в дуже прикре становище, «могла тільки одного бажати, що б її не виддали Польщі», і для сиєї мети «згодилась тільки в інтересах православія“ приєднати Україну[1]). Маса ж народня менш за все думала про права. От і все поясненнє великої події 1654 року. Коли Україна, на думку Карпова, не думала про які б там не було права, то появленнє ряду конституцій України, про котрі каже Карпов можна лічити цілком незрозумілим актом московської політики[2]). Від схеми Соловйова не міг увільнитись навіть такий відомий майстер історичної науки, як М. П. Милюков, що обмежується лише згадуваннєм про приняттє України в підданство до Москви, не вияснюючи більш детальово, в чому лежала суть сього підданства[3]). За те другому майстру історичної науки, фундатору нової історичної школи, пощастило трохи одійти від традіційного пояснення приєднання України до Москви, хоч і В. О. Ключевський торкнувся сього питання трохи поверхово, не відповідно його складовости і важности. Ключевський не зрозумів і не розібрався в українських справах що до приєднання України до Москви. Автор каже, що Москва не дуже вірила
Сторінка:Пічета В. Прилученнє Украіни до Москви в московській історічній літературі. 1917.pdf/10
Ця сторінка вичитана
