— Це для мене не секрет, — казав він: — а ось що дивно… Я покинув тебе — можна ти? — ще малою. Ось я повернувся і не змінився, так само бридкий, як і був. А тим часом ти виросла, стала прекрасна. Вір мені, я не пізнав-би тебе. Це вражає мене. Я стільки блукав, а бачив тільки смерть і руїни. Я чув тільки злосливий сміх, бачив тільки погляди з прокляттям. А ти смієшся, і сміх твій чистий, хороший…
Галочка зніяковіла, гадаючи, що він говорить їй компліменти. А Сергій раптом відчув себе змореним після подорожи.
— Он як… а де-б я спочив?
— Ти втомився? — заметушилась тітка; — ходім, ходім… Спи міцно, а тоді побалакаємо… Я віддаю тобі свою кімнату.
Вона повела Сергія до иншої хати й промовила:
— Тільки ти не сердся — спатимеш на моєму подвійному ліжкові.
Вона засміялась і вийшла. Сергій не роздягаючись ліг на широке ліжко й схристив під голову свої довгі руки. Він думав про себе, і йому було шкода свого життя. Він чудно жив — якось між иншим. Уродився калікою — його віддали нянькам, він батьків навіть бачив не часто. Жив на самоті, родичі цурались його, хлопці, з якими він хотів гуляти, глузували й тікали від нього. Так і виріс з думкою, що на цьому світі для нього немає нічого. На той світ він не покладав теж надій і врешті байдужість опанувала його. Тільки де-коли мріяв, але й мрії були невиразні, — він навіть добре не знав, про що треба мріяти. Книжок читав багато, захоплювався будизмом і довго міркував поїхати до Індії. Але так і не поїхав, зро-
