Він сів на призьбі й схилив голову на руки. Коли він підвів голову, вже світало. Розгорнулись на сході рожеві хмаринки, заклубочились, наливаючись жаром, і зійшло сонце.
В цей день, а може на другий, — прийшла Марійка. Вона здибала брата в хаті — він лежав долі й не ворушився.
— Ти ще живий? — гукнула вона.
Він підвівся й дивився на сестру, не пізнаючи.
— Чого очі вирячив? Це я, Марійка. Кажуть, мати померла, що ти не ходиш обід брати.
— Померла, — відповів він.
Марійка побачила на полу миску з кашею, какао і білий черствий хліб. Мухи роїлись над тим чорною хмарою.
— О! — сказала вона, — оце те, що американці дають! Ану, покуштувати.
Васюренко ступнув до неї й гукнув страшним, порепаним голосом:
— Не займай! Тобі свого мало!
— Свят, свят! — Марійка перехристилась. — Тю на тебе, який скажений став! Хай йому грець, тій їжі. Ти скажи, де ти матір дів. Ти поховав її?
Він мовчав. Марійка засміялась.
— Щось ніхто не бачив, як ти її ховав… Де вона?
Він мовчав. Марійка гукнула:
— Проклятий! Ти з'їв її.
Вона побігла геть. Васюренко сів долі й похмуро дивився, як мухи споживали американську їжу.
За хвилину народ із зборні посунув до Васюренкової хати. Всі бігли подивитись — такого ще не було, щоб хто матір з'їв,
