автобіографії довів власним прикладом, що творчий акт психично цілком тотожній із актом статним. Почуваючи, що йому можуть не поняти віри в такій важливій справі, поет підпирає цю правду експериментальними даними, і найголовніше — фактом піднесення температури в обох разах. Дивуючись на здібність дослідника добирати найістотніших характеристик для явищ різного порядку, я разом з тим почуваюсь до обов'язку висловити йому співчуття за його зречені досвіди, хоч і не знаю, в якому з двох разів міряння температури треба йому співчувати більше.
Сподіваюсь, що Ви ще тримаєте керівну нитку мого міркуваня, що його можна оглядно висловити таким силогізмом: в коханні людина себе доповнює (філософ); кохання[1] тотожне з творчістю (поет); в творчості людина себе доповнює (мій висновок).
І цей мій обов'язок доповнити себе серйозністю в письменстві має виявитись насамперед в одкиданні сюжету. Ох, цей хвальний сюжет і не менше славетна фабула! Чи не в катастрофичному прагненні сучасного читача до легкотравности й забавности бере свої коріння ця непевна пара? Його рація, і читач може бути певен, що його вимоги задовольнять — він споживач, він купує.
Але я не можу визнати рації тим професорам, що з глибокодумним спокоєм, і тим їхнім молодим учням, що з юнацьким запалом виступають на шпальтах наших журналів безогляд-
- ↑ Не треба бентежитись, що філософ говорить про кохання, а поет — про статний акт. Тут позначилася не різниця розумінь, а різниця діб, коли наші авторитети жили.
