Алім зайшов слідком за батьком до кімнати, причинив, двері й сів коло них, зібгавшись у сіру грудку. Він, як пес, охороняв ухід до свого пана.
Кабінет ватажка революційних повстанців, батька Нестора Махна, не подібний був до кабінетів инших великих людей. Там не було м'яких меблів, канап, люстер, столів до письма й обкладинок з ділами. Голі стіни, стілець, ще стілець, звичайний незастелений стіл і обгризок олівця на ньому.
Нестір кинув сиву шапку на підвіконня й попустив трохи пояса на жупані. Він був похмурий. Цілу ніч тривав безладний бенкет переможників. Були теж дерев'яні стільці, незастелені столи, а на них пляшки й повії. Стріляли з пистолів розкуйовджені постаті, хиталися п'яні стіни, повітря клекотіло гуком і лайкою. Льовка Задов давав повіям цілувати свої оброслі, волосаті ноги й казав узивати себе „королем сифілісу“.
Серед гострих випарин жіночого тіла, у смороді блювотини й бруду танцювали гопака, стрибали, боролися. А круг нього, круг Нестора Махна, сиділи п'яні анархісти й гукали:
— За здоров'я всенароднього ватажка!
— Хай живе великий анархіст Махно!
— Другий і більший Бакунін!
А тепер Махно згадував про це з огидою й злістю. Він стиснув губи й прошепотів:
— Гади, гади повзучі…
Він почував, що всі лізуть до нього, як воші, липнуть, щоб посмоктати з його перемог, щоб навернути його на своє. Він знав, що його оточують всілякі шпики — комуністичні, петлюрівські, ліво-есерівські. Він бачив їх наскрізь, ненавидів
