— Тебе за що?
Йому відповідали, мало не всі пошепки, пригнічені незвичайними обставинами суду. Він слухав їхні правдиві й вигадані історії, напоєні розпачем і тремтінням, часом він підносив голову й раптом оглядав в'язня сірими рухливими очима з безбарвного, ластовинням укритого обличчя. Часом він чудно хитався невисоким станом і тихо цокотів шаблею об підлогу. А не мовив нічого. Він слухав терпляче, потім ступав далі й питав:
— Тебе за що?
Двадцять сьомого спитавши, він повернувся й хутко вийшов, дзвякаючи острогами. Він залишив по собі свою страшну мовчанку і могутність своїх пронизливих очей. В'язні стояли лавою, як були, виснажені його безжальним слуханням. Він був і зник, як примара.
На сходах його наздогнав начальник контррозвідки, черноволосий леґінь — Льовка Задов, що перед ним тремтіли всі повії підвладних йому округ.
Він гукнув:
— Так што-ж із ними?
Махно, не спинившись, уривчасто відповів:
— Пострілять, і край.
Батька супроводив тільки присадкуватий татарин Алім, його джура й кат. Всі боялися його згорбленої міцної постати, довгих рук і нерухливого випнутого обличчя з заціпленими губами, що часом безгучно й жадібно ворушилися.
Коли вони пройшли фойє, всі заворушилися й покотився шепіт: „батько, батько…“ Ксана, почувши, рівно пішла до дверей, а її спинили:
— Куди лізеш? Батько сам скаже.
