речення й майбутнього листу на них мусіла впасти перед насолодою мати паливо, що воно візьметься великим, з сивої давнини повсталим огнем.
За тими, що йшли, уже бігли. Без видимих засобів швидко котилася околишніми кварталами тепла чутка:
— Рубають — і нічого!
От хитнулося перше дерево. Хтось гостро гукнув: „бережись“, усі завмерли, замовкли пилки. Чорний стовбур, розкинувши гілля, велично накреслив у повітрі смертельну дугу і з раптовим хряском припав до землі. Була хвилька тиші й прислухання, а потім рух, бадьорість і сміх:
— Зрубали — і нічого!
Юрби більшало. Чверть години тому порожня вулиця, приспана мрякою й жахом льохових ночей, захиталася й забреніла. Трьома кварталами вздовж бульвару не було вже гулящого дерева, і охочі, спізнившись, шикувалися заздрим натовпом, критикували й гукали.
Раз-у-раз лунало дзвінке — „бережись!“ — і хряскали грудьми дерева.
Аж ось з'явилися на розі представники влади — троє вершників-махнівців. Їх примітили відразу, певніше відчули. Але вони злякатися не дали й привітно гукнули:
— А ви що тут, сукині сини, робите? Геть к чортовій матері!
Збадьоріла юрба відповіла їм лунким реготом:
— Приставайте до гурту!
— Підтягни конем!
— Заготовка!
Махнівці раптом пустилися кіньми по-між юрбу й оперезали перших-кращих нагаями. Їхні
