У сінях сторож брав ціпка та плентався до церкви заснулим селом.
Дід жив уночі, коли всі спали; а вдень, коли всі жили, дід спав, і ніколи не снилося йому сонце.
Сестра Пріся якось увечері попросила Ганнусю:
— Ганнусю, дозволь мені якийсь час ночувати з тобою разом. Останні ночі я кепсько сплю… Я боюся чогось і все думаю…
— Будь ласка, — відповіла Ганнуся. — Антось може спати зі мною на однім ліжку.
Тієї-ж ночи Пріся розбудила Ганнусю. Пріся була перелякана й сорочка на ній тремтіла.
— Ганнусю, — просила вона, — дай мені брому або морфію… Мені все сниться, що я падаю… В той час, коли я маю вдаритись, прокидаюсь, і в мене болить усе тіло…
Сестра Ганнуся встала й одхилила вікно.
— Свіже повітря заспокоїть тебе краще од брому, — сказала вона.
Пріся сіла біля вікна.
— Як приємно, — промовила вона, — і… соромно. Здається, то не вітрець, а хтось живий торкається тіла та задумливо пестить його.
Пріся здрігнула й швидко накинула на себе хустку.
— Ганнусю, — казала вона. — Яка велика влада ночи над моєю душею і тілом. Ввечері, коли приходить він, я не можу боронитись проти його слів, бо він каже те, що має ніч… Коли-ж він іде од мене, ти стаєш переді мною, і твої заморожені очі враз розвіюють усі слова його… Я знаю, що прийде час, коли він покине мене…
