Вчора, або завчора Тимергей з огидою подивився-б на цю посмішку й рожеві щоки її власника, а сьогодні й сам посміхнувся.
— Ага! — гукнув Кнайбенко з своєї незмінної звички, — ось і він! Здоров був, Гервасію! А там професор турбується. Де це, питає, наш Аристотель? Не віриш?
— Скажеш, що через два-три дні завітаю.
— А дисертацію про Канта коли принесеш? Усі сподіваються, що ти Америку знайдеш.
Тимергей засміявся. Кнайбенко звичайну семестрову працю назвав дисертацією.
— Та так днів за два-три засяду її писати.
— Що воно за загадкові два-три дні, коли ти все почнеш робити? — крикнув Кнайбенко, і пані, що проходила поуз них, метнулась у бік. — Питаю, що за загадка? Та дарма. Я не цікавий. Краще ось що: ходім до мене поснідаєм. Є… Знаєш що є? Сало!
Тимергей здивовано помітив, що йому не хочеться їсти. Що за штука!
Проте, можна було-б піти попоїсти й до-речи розпитати про університет. Але собака чекав. Той напевно був голодний. Гервасій рішуче одмовився. Він, бач, нагальну справу має.
Він уже одійшов був кілька кроків, як Кнайбенко крикнув на всю вулицю:
— Гервасію! Стривай!
Наблизившись, Кнайбенко стримано й чітко промовив:
— Вчора до мене завітала якась тварина, що, з опису моєї господині, скидається на тебе. Вищезгадана тварина поперекидала мені в кімнаті все до-щенту. Невідомо нащо. Ти ж знаєш, як я ціную чистоту й охайність? Знаєш?
