Якби міг я притиснутись до твоїх грудей, ти відчула-б мою душу, повну твоїх заповітів, і моє серце, велике, як твоє обличчя.
Я вже повертаюся з своєї спекулянтської подорожи. Але сумний мій поворот…
Події склалися для мене фатально. Ті речі, що їх инші вимінювали на пуд борошна, я віддавав за десять фунтів. Я не міг ані говорити з селянами, ані торгуватись. Мене охопило почуття страшенної огиди до того, що я робив, і я постановив як-найшвидче здати свій крам хоч аби-як, щоб закінчити цю брудну справу. І, врешті, дістав далеко менше, ніж міг-би купити в місті за ті гроші без ніякого клопоту.
З невеличком лантушком я повертався з села до невеличкої станції, мов робітник, що докінчує працю, яку йому загадано було.
А тут нас оточили червоноармійці й одібрали все, що ми, спекулянти, мали були. Був як раз час вбирання харчподатку, і не можна було вільно возити харчі. Але дивно не те. Дивно те, що через годину де-хто дістали свої харчі собі назад. Я знаю, як то скоїлось: там благали, жінки віддавались, чи, принаймні, погодились оддатися.
А я благати не міг, і найменше вже — віддатися!
І от, голодний, без грошей, без харчів, я сиджу під жовтими деревами й на мене стелеться їхній мертвий лист.
Вже дома. Доїхав щасливо, але пригода, яка цікава пригода!
Сидівши там, на станції, я, звичайно, захотів їсти. І де-далі, то більше. Треба було щось почати. Я пішов до вокзалу. Властиво, до того
