мався догори й звідти падав оксамитовим зерном у сині вікна.
Всі слухали. Дивно було, що, сама маленька, пані Оксана має такий пружний голос. Дивно було, що в її маленьких грудях таїться така жага.
Пан Каземир ввічливо шепотів:
— Piękna pieśń… Nadzwyczajne wykonanie…
Володимир Петрович зблід — він боявся дружининого співу. То був виклик йому. Пристрасна пісня мертвила його, як жалібний марш.
Коли пані Оксана кінчила співати, їй поплескали. Дмитрик підвівся з темної канапи й приступив до батька.
— Папо, — спитав він, — чого той звір великий, слін, не живе в нас?
Володимир Петрович хмуро відповів:
— Холодно в нас…
Пані Оксана витягнула вгору руки й сказала:
— Час уже ужинать… как ви, панове?
Всі ввічливо примовчали. Пані Оксана проспівала:
— „Найкраща птиця — ковбаса“… Тільки, панове, етой птіци — немає. Єсть сало.
Вона вийшла. Павлусь підвівся з стільця, що коло піяно, і ходив по кімнаті великими кроками. Йому пощастило тут, на очах у всіх, двічи поцілувати пані Оксану в шию.
Грати кінчали. Іван Данилович бережно складав „Трік-трак“ у скриньку. Це завсіди Іван Данилович робив. Він перший догадався вжити „Трік-трак“, як цікаву гру для дорослих.
— Ех, жити тошно, — зідхнув Гриць Панасович. — Ідіть у повстанці, Павлусю…
— Я вже навоювався, — загадково відповів Павлусь.
