Треба поспішати, щоб сьогодні накупити „виміну“ — пару хусток, ниток, сірників, черевики. О, я добре знаю, що „йде“ на селі!
Гроші, щоб купити… Гроші… Так, доведеться щось спродати, чимсь поступитися з свого невеличкого майна.
Короткозорі люди звичайно починають спродувати одежу. Яке безглуздя! Бо що треба людині шанувати — так це одежу. Я розумію тих, хто каже про культ тіла — людині немає иншої ради, як любити те, що їй неминуче дано. А той, хто хоч на хвилину здолає глянути на себе збоку, одразу примітить, що його тіло, хоч яке воно довершене, годиться хіба на жаль та на глум. Чурак, що до нього причеплено чотири палиці й насаджено кулю на підпорці — справді чудний, хоч як його виточуй.
Шкода й мови! Адже-ж немає сумніву, що мавши тіло жаби, людина любила-б його так само, як і теперішне, й так само вславила-б його в мармурі, малюнках і слові… Отже одежа — велика річ! Ми творимо її на свій смак, тимчасом як наше тіло — дарований кінь, якому не виходить дивитися в зуби. Убрання — це гарний нічний горщик, і хоч яка гидка буде його укладина, її, проте, краще ховати в гарному посуді, ніж у поганому, чи й зовсім виливати додолу.
Вночі.
Цілісінький день обмірковував справу з спекуляцією й що-раз натрапляв на перешкоди. Я не маю лантухів; виявилось, що реченець моєї посвідки вже минув. А найголовніше — я зробив
