сили не дозволяли їй поділяти народню радість на мітингах, але коли повз її вікно випадково проходила маніфестація, губи її складались твердо і руки напружувались. В глибині душі вона шепотіла:
— Благословляю тебе, народе!
Син довго не приїздив, а вона чекала його нетерпляче. Аж ось він приїхав. Пані Ївга з притомленою радістю спитала:
— André, ти почуваєш?
— Почуваю, maman, — ввічливо відповів пан Андрій; — але ви, maman, погано виглядаєте. Може треба звернутись до лікаря?
— André, — прикро відповіла пані Ївга: — хто вважає на хоробу в такій величній хвилі? Я про инше гадаю. André, часу ще не втрачено; ти ще можеш спокутати несправедливість свого життя — віддай маєток селянам, а сам вступай до с.-д. Я благословляю тебе на такий хвальний вчинок.
Пан Андрій вклонився.
— Мені дуже приємно, що ви турбуєтесь про мене, maman! Але вибачте, я свого життя за несправедливість не вважаю, спокутувати його не збираюсь і до с.-д. мені вступати не личить. Я, maman, боротись буду.
— Боротися! — гукнула пані Ївга; — проти народньої стихії? André, згадай про батька.
Пан Андрій засміявся.
— Народня стихія! Вітер — теж стихія, а, проте, крутить млини. Та й з якої речи я мушу поступатись маєтком, хоч-би народ і мав на його якісь права? Права, maman, замало, щоб щось здобути. Вибороти треба.
Після цієї візити пан Андрій зник — більшовики прийшли.
