дрій спокійно вислухав її, почекав хвилинку, чи не скаже вона ще щось, а далі промовив:
— Maman, вам треба серйозно подумати про свої нерви. Доконче потрібно вам змінити спосіб життя. Щиро раджу вам виїхати на час за кордон чи до Криму принаймні.
Він поїхав, поцілувавши матері руку, а пані Ївга зідхаючи прошепотіла:
— André, ти мене не розумієш…
Прийшла війна. Дев'ять років, які пані Ївга прожила в своїй самотній кімнатці, зробили її обличчя блідим, а очі блискучими, як у кокаїністки. Довгі пучки на її руках світили тоненькими кісточками, і вона притискувала ними до грудей турецьку шалю. Сусіди ненавиділи її за мовчання й урочистий вигляд. Ніхто не розумів її життя, ані думок.
Пан Андрій їздив автомобілем і був головою місцевого відділу союзу городів. Раз на два тижні він робив матері візиту й привозив фруктів та цукерок.
Коли війна почалася, пан Андрій сказав матері:
— Maman, може ви пішли-б працювати в один з моїх шпиталів? Таку працю тепер вважають за bon ton. Я був-би вдоволений; а ви може дали-б у такий спосіб вихід вашому почуття до страдників.
Пані Ївга похитала головою:
— Ох, André, не плутай мене у військові справи. Я чекаю кризи.
Коли криза прийшла, пані Ївга почала вже кахикати, але очі її запалали ще дужче і вона ще щільніше загорталась у свою шалю. Старечі
