— Так, André, шириться, — зідхаючи відповідала пані Ївга.
А від'їзжаючи, пан Андрій цілував материну руку й казав:
— Сподіваюсь, maman, що ви врешті покинете свою келію й переїдете до мене. Ваша кімната напоготові.
Селяни, що привозили їй з маєтку масло, овочі, то-що, так само прохали її повернутись.
— Їдьте до нас, — казали вони, — може легше буде. Дуже нас Андрій Степанович у шори взяв. Воно як подивитися, так і нічого ніби, і заробіток єсть, а не по совісті, вибачте…
Пані Ївзі було це боляче невимовно. Одного разу вона наважилась і сказала синові:
— André, до мене доходять чутки, що ти експлоатуєш селян… Мені соромно за тебе. Ти такий освічений, розумний…
Пан Андрій здивовано знизнув бровами:
— Maman, ось плоди вашої самотности!
Але пані Ївга постановила висловити йому все. Вона підвелась, скинула з себе турецьку шалю, з якою не розлучалась ніколи, й урочисто заговорила:
— André, ти повинен розуміти, що так бути не може. Я не буду посилатися на наукові засади. Але хіба ти не почуваєш, що повинна бути криза? Все буде зломлено. Невже батькова смерть тебе нічого не навчила? Хіба в тебі немає — даруй це слово, — почуття справедливости? Послухай мене, віддай землю селянам, а сам візьмись до чесної праці. Не будь експлоататор!
Пані Ївга хвилювалась дуже. Вже ж чи не цілий рік вона збиралася висловити це синові й не раз складала в голові цю промову. Пан Ан-
