Вона похапцем надівала капелюх.
— Дякую, дякую… Я знаю, що ти добрий. Будь ласка, не замикай двері!
Він лишився сам і замислився. Чи так він сказав їй, як треба? Конче потрібно, щоб вона покинула свою посаду, — тоді-б вона сиділа вдома, ходила коло матери й звикала до нього. А там — літунська сотня виїде, він забере їх з собою, вона помандрує і, врешті, покохає його просто з нудьги. Як ще довго чекати! І як до-речи спараліжовано тітку!
Сергій підійшов до хворої. Вона лежала нерухомо, заплющивши очі.
— Невже померла? — злякано подумав він і взяв її руку. Ні, — ще б'ється. Тільки-б вона не померла завчасно.
Сергій пішов до себе в кімнату й міцно стиснув свої руки. М'язи його були дужі. Сили в ньому було досить. Чекати довго, але й перемога насолодна.
Повернулась Галочка пізно. Сергій не спав, не роздягався навіть. Коли рипнули двері, він спитав:
— Ти, Галочко?
— Я.
Він не наважився спитати, де вона була. Може праця задлялась так допізна? Він чекав, що вона сама розповість йому, може по простому зайде й погомонить з ним. Але вона, видимо, лягла спати.
Сергій почував себе неспокійно. Він ворушив пучками, спазми вряди-годи стискували йому горло. Спати йому не хотілось і сидіти було тоскно. Він вийшов з кімнати; Галочка спала
