Він наповно відчував свою окремішність, і це почуття п'янило його. Він був п'яний з свого бажання, навіть з свідомости свого потворства. Хай він горбань, хай поганий недоросток, хай на бенкеті життя йому не дано келеха пити — він випростується, виривав той келех собі до рук і п'є з нього — не вино, — він п'є самий сік життя, що його ошукало.
Він нахабно гадав:
— Це подвійне ліжко мені знадобиться! Чи-ж не замале воно для двох?
Він гадав так, бо жінка видавалась йому чимсь безмежним. Її обійми оплітали ввесь світ, губи були невідомими морями, груди — високостями, на які він досі не підносився, а ноги — тернистими шляхами до насолоди. Він мимоволі тремтів перед безоднею жінки, і велика гордість опановувала його з думки, що він має жінку собі скорити.
В Галочці його найбільше тішило те, що вона не знала про його замах. Радісна, посмішлива, вона ходила вранці на свою посаду, обідала, гуляла, а він уже чигав на неї.
— Вона буде моя!
Сергій почував себе голодним звірем у засідці. Часом володіння жінкою здавалось йому замалим, нездатним до кінця вгамувати його спрагу. Тоді він гадав про глибше задоволення й запаморочнішу насолоду. Він уявляв себе павуком, що смокче її кров, висотує душу — і ця уява була радісна до болю. Він бажав, щоб Галочка невідступно йшла за ним, схудла, знеможена, з потупленими очима й висохлими білими пучками. І щоб з одного погляду падала перед ним навколішки.
