тоби лыхо!.. Я и безъ тебе усе знаю, та тильке хотивъ тебе одъ биды выручыть.
— Спасыби-жъ вамъ, дядьку, що вы таки добри! Якъ бы я знавъ, такъ ище учора прыйшовъ-бы до васъ, та сказавъ… Якъ не скажете ничого панови, такъ я вашои добрости не забуду…
— Ладно-ладно!.. Иды-жъ соби спокойно на свое мисто… Не бійся, якъ я сказавъ, такъ и зроблю…
Радый бувъ лакей Петро, а ще бильше зрадивъ ворожка, що вора піймавъ и гроши панськи цили. Тильке панъ уставъ, ворожка заразъ и явывся до його.
— Ну, що, угадавъ, де гроши? — Пытае панъ.
— Та хвалыть Бога, пане, гроши ваши цили!
— Та то може й правда, що воны цили, а тильке де воны?
— Прыкажить, пане, щобъ узялы лопаты та ишлы за мною; я заразъ покажу, де ваши гроши сховани!
Зрадивъ панъ и заразъ прыказавъ забрать лопаты, та и самъ пишовъ умисти зъ ворожкою. Прыйшлы воны до гребли, ставъ ворожка коло вербы, стукнувъ ногою объ землю, та й каже:
— Копайте отутъ коло вербы! Тутъ, пане, ваши й гроши!
Сталы копать коло вербы и скоро напалы рушену землю, а тамъ швыдко докопалысь и до сундучка зъ гришмы; винъ бувъ пидсунутый одъ кручи ажъ пидъ коринь самои вербы. Узявъ панъ сундучокъ, роскрывъ
