тильке балакать, якъ слидъ, щобъ не мовчать… Та вы-жъ и людей у станыци добре знаете, та и васъ уси знають и шанують, якъ доброго цыгана, не въ прымиръ другымъ цыганамъ…
— Та воно правда, мене такы добре у станыци люде знають, а тильке може не зъумію, такъ щобъ дила вашого не споганывъ…
— Чого-жъ тамъ споганыте? Не бійтесь, такъ повернемъ свое дило, якъ и справжни сваты! Я тильке буду хвалыть нашого молодого, або тамъ що друге казать, а вы одно знайте: щобъ я не казавъ, — усе добавляйте та пидбрихуйте, — отъ воно и добре буде! Оце тильке вашого и дила: мовчать ніякъ не мовчить, а усе добавляйте!
— Якъ що такъ, такъ це и я вамъ у прыгоди стану! Я до цього зъ мальства звученый! У нашому цыганському обихидку, чы продасы що, чы проминяешъ, а безъ того не обиходытьця, щобъ не набрехавъ цилу кучу! На таке дило мени учытьця не треба, бо зъ цього мы хлибъ йимо. Чы правду я кажу, Голыстратъ Семеновычъ?
Коровьякъ и Буглакъ засміялысь, а занымы зареготався и цыганъ.
— Що правда, то правда, сказавъ Коровьякъ. — Цыгане брехнею тильке и на свити жывуть! А вы-жъ такы, Кырыло Радывоновычъ, не послидній мижъ цыганамы, а ма-
