— Правду вы кажете, правду… Оце-жъ я и надумавъ, щобъ не безпреминно ціею осинью оженытьця.
— Ну, нехай-же вамъ Богъ помогае у доброму дили! Та пошлы Боже, щобъ дивка вамъ така досталась, щобъ кращои и добришои не було ни у кого на всю станыцю.
— Спасыби за добре слово!
— О, нащотъ дивкы вы мовчить! сказавъ Буглакъ. — Мы таку выдеремъ, що и справди лучшои и красывишои жинкы ни у кого не буде!
— Та дай-то Господы! Глядить тильке и вы, дядьку Селыхвотъ, добре постарайтесь!
— Та вже колы взявся, такъ думаю дило зробыть якъ слидъ! Треба тильке мени доброго товарыша, щобъ, знаете, спидручнише дило пишло, та воно и скризь такъ роблять: сватъ сватомъ, а до його треба ще й доброго пидбрехача; сватъ бильше правду одну каже, а товарышъ його по-троху пидбрихуе, а воно выходыть и въ ладъ!
— Эхъ, погано, що я у такому дили не бувъ, каже цыганъ, — а, то-бъ и я оце пишовъ-бы зъ вамы у пидпомогу, щобъ угодыть Голыстрату Семеновычу, за його хлибъ-силь, та за прыятельство!
— А що вы думаете? Я самъ такый, якъ оце и вы, Кырыло Радывоновычъ! И я николы не бувавъ у такому дили!.. Якъ що охота у васъ йе, такъ и ходимте удвохъ. Воно дило не дуже хытре, звисно, треба
