Сторінка:Півень О. Веселымъ людямъ на втиху! (1906).djvu/36

Цю сторінку схвалено
— 41 —
***

А въ мисяци сентябри та впала пороша,
Тымъ дидъ бабу полюбывъ, що дуже хороша!
Нема зубивъ, ни очей, ни рукы правои, —
Прыпадае дидъ до бабы, якъ до молодои!
Взявшы бабу за рученьку, повивъ у садочокъ:
— Охъ, ты моя люба-мыла, дорогый цвиточокъ!
Взявшы бабу за рученьку, повивъ у свитлыцю?
Поважае дидъ бабусю, мовъ ту молодыцю!
Посадывшы на прыпичку, ставъ пыльно дывытьця.
Колы-жъ тая вража баба зовсимъ не годытьця!
И сычыть, и бурчыть, проты дида не мовчыть!
Дидъ способу прыбирае, якъ ту бабу по-побыть,
Цилувавъ, мылувавъ и по щокамъ ляскавъ,
И самъ дидокъ утомывся, покы бабу вкоскавъ!
Ой, не знаю, де подиты, чы въ хату, чы въ сины,
Чы покынуть стару бабу, щобъ свыни иззилы!
Дидъ видъ серця одійшовъ, та й до бабы пидійшовъ:
— Пиды бабо, вмыйся, гарненько вберыся;
Убырайся, стара бабо, у всякее билля,
Хочу тебе повесты хочъ разъ на весилля!
Подывывся дидъ на бабу, на хорошу вроду