Сторінка:Про походженє людини (1919).djvu/10

нив ся і то дуже богато від нинїшного чоловіка внїшним (зверхнїм) виглядом. Мусїв мати грубші почерки твари, а і вигляд чашки трохи відмінний. Не є се тільки припущенє, але певні дані оперті на останках, викопаних з печер. В р. 1856 в місцевости Неандерталь під Дісельдорфом робітники очищуючи якусь печеру, найшли цїлий людський кістяк. Надійшов на се місцевий лїкар, др. Фільрот, і порадив відіслати сей кістяк до музею в містї Бон, де і по нинїшний день можна його оглядати. Чашка з того кістяка має сильно висунені кости над очними ямами, і инші цїхи, якими ріжнить ся від чашок людий, що замешкують нашу землю нинї. На сїй основі много учених припускали відразу, що се є останки чоловіка з ледяної доби, а ріжницї в чашцї є доказом, що тодїшні люди мали чашки збудовані инакше, як нинїшні. Але се слушне твердженє стрінулось з опором зі сторони славного нїмецького ученого Вірхова, який збадавши найдений кістяк заявив, що се не є дуже давні останки, але що чоловік, до котрого сей кістяк належав, мусїв переходити ріжні слабости, що власне й змінили вигляд його костий, головно чашки. Повага Вірхова як ученого була так великою, що через довгий час нїхто не важив ся заперечити його думку. А одначе