з ким боремося, як свого часу відчув у Камянці. Бо зле булоб, якби така кириня здобула собі якийнебудь голос в суспільности.
Так виглядає „textus ornatior“ одної сторінки важкого життя влади на еміґрації, проти якої виступають чужі наїздники, які знають, чого хочуть, і свої — які не знають, чого хочуть.
Я майже певний, що члени „Молодої Галичини“ колись подякують мені зате, що я так скоро відкрив і пришпилив ніжно пахучий квіт льотосу, якии у четвертім літ десятку зацвив на її молоденькій ниві. Бо ліпше завстидатися вчасно ніж пізніще, як слушно казав старий професор Верхратський, що прочував і предсказував появу типу п. Л. в публичнім життю.
На тім кінчу свій скучний, але повчаючий виклад про модерну кириню в тій надії, що суспільність видержить з повним довірям при Галицькім Уряді аж до вирішення справи, — що йтиме за ним лавою й не зломить рівного ряду!
Статею „Про новий тип кирині“ кінчимо дискусію. В статі наведені сильні докази. Кождий може переконатися про правдивість тих доказів, поговоривши зі свідками й переглянувши акти, на які покликується статя. Політичну зрілість суспільности пізнати по тім, чи людина, проти котрої підноситься такі закиди, знайде орґани, в яких дальше могтиме ширити кириню проти свого Уряду (підкопуючи його повагу в найтящу хвилю рідної землі), чи знайде людей, які з нею солідаризувалисяб. У виробленій політично суспільности така людина не малаб що робити в публичнім життю. — Ред. „У. П.“